Крізь джунглі до водоспаду Бурбун
Всередині
червня цього року вперше для себе взяв участь у групових покатухах на
велосипеді (до того, як істинний інтроверт-соціопат, катав тільки сам). Але час
диктує нові умови, у яких транспорт на власній тязі набрав нової ваги, в тому
числі і для формату перших посткарантинних екскурсій, чим і скористалися
вінницькі «Бідняжки».
1. Базою на
вихідні для нас стало село Отроків Новоушицького району на Хмельниччині, дуже
цікаве саме по собі, про що пізніше розкажу окремо. У перший день із нього
вирушили до водоспаду Бурбун біля села Лисець.
2. Стало це можливо
завдяки наявності у Бідняжок ось такого авторського причепу, що дозволяє
закинути велосипед туди, куди його не довезеш ні електричками, ні автобусами.
3. Маршрут
першого дня був незначним по відстані, але деякі ділянки – тупо жесть, я по
такій рвані ще не їздив Власне, що добре видно із середньої швидкості.
4. Одразу із
Отрокова шлях різко уходить вниз через ліс, дороги ґрунтові й частково підмиті
дощами, так що я там після довгої перерви оновив лічильник падінь, і не тільки
я. Кінець-кінцем виїхали в долину Ушиці.
5. Річка нині
невелика, а от каньйон має могутній, стінки його – наче невисокі гори.
6. Приїхали в
село Тимків, зробили фотозупинку біля інстаграмного містка понад Ушицею.
7.
8.
9. Саме село
являє собою яскравий зразок сутності застиглої у часі й відірваної від
цивілізації.
10.
11.
12. На виїзді
– покинуте єврейське кладовище:
13.
14. Далі на
нас чекав переїзд до Сокільця, по прямій кілометри 4 усього, але якщо глянути
карту, можна помітити, що дороги до нього немає Більша частина цієї ділянки
була глухою стежкою через болотистий ліс з кропивою до поясу і далась найважче.
Лише зрідка стежка давала продихнути, виходячи на відкритий простір:
15.
16. Після чого
знову треба було штурмувати кількасот метрів джунглів.
17. Нарешті
показався Сокілець (його не варто плутати з тезкою в Немирівському районі),
село давнє, але нині майже мертве. Якщо довго вдивлятися в пейзаж нижче, можна
помітити одну з покинутих хат:
18.
19. Налякали
тваринку.
20. При зведенні
Дністровської ГЕС планувалося, що село буде затоплене Ушицею, якій тут усього
нічого до впадіння в Дністер. Але прорахувались, його так і не затопило (зате
десь затопило, де не планували, ніколи ж такого не було, щоб краща в світі
совєцька наука давала такі збої…). Сокілець буквально видерся нагору, але після
цих перепитій так і не оговтався.
21. На згадку
про колишню велич внизу лишилась могутня Покровська церква 1857 року.
22. …від якої
до нормальної дороги на нас чекав пекельний затяжний підйом із каньйону.
23. А далі вже
і до Лисця всього нічого. Нас вітають:
24. Зробили
непогану касу місцевому гіпермаркету на квасі та морозиві.
25. А там
нарешті докотили до головної мети. Водоспад знаходиться на північний захід від
села, на річці Бобравка. Якихось метрів 5 висоти, але ж який гарний:
26. Хоча все ж
в ідеалі там варто бувати зранку, а не по обіді, тоді краще освітлення і менше
людей. Хай місце і відносно невідоме, але в умовах закритих кордонів свою
аудиторію вже зібрало. Ну і так як там жодних натяків на роздягальні, туалети
та ін. цивілізацію, наші добрі люди засруть все дуже швидко.
27. Воду
скаламутили, знову ж таки. Хоч вона й холоднюча, чого не зробиш заради фоточки
під водоспадом. На додачу до гострих відчуттів, деякі тіла можуть ненароком
стрибнути зверху.
28. Збоку
обрисами якусь голову нагадує:
29. На самому
водоспаді було дуже світло для витримки, тому відігрався на сусідньому тінистому
потічку.
30. Місцеві
теж не втрачають момент, підторговують чим можуть. Local food була
представлена екзотикою у виді квашених яблук (да, воно їстівне, і навіть всі
вижили, хто пробував).
31. Після
найдовшого за день відпочинку треба було штурмувати нові висоти, а саме
вибратись із долини Бобравки. Крутий підйом компенсують навколишні краєвиди:
32. У червні
квіти вкривають землю ледь не суцільним килимом. А я продовжую ненав’язливо
рекламувати Поділля у якості найгарнішого регіону України.
33.
34.
35.
36. Вдалині
можна розгледіти замикаючу групу.
37. Попереду –
заворожуючі концентричні кільця. А то молода кукурудза всього лиш.
38.
39. Згори
річкова долина виглядає дуже мальовниче:
40.
41.
42. Прощальний
погляд на Лисець.
43.
44. Після
якого на нас чекала чесно заслужена найкраща ділянка маршруту, рівна ґрунтова
дорога з мінімальним ухилом вниз.
45.
46.
47. Через
лісок спустилися уже в знайомий Тимків.
48. За ним
залишалося здолати вирішальний шматок серпантину нагору до Отрокова, котрий я
на диво спокійно витягнув на малих передачах. Після чого – заслужена вечеря й
ночівля у справжньому панському палаці. Далі буде.
Комментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/3593109/2344403/